Чорнобиль-біль наш довічний: до 25-річчя трагедії
ПАМ’ЯТАЙМО!
Ця трава – полин-чорнобиль, це трава гірка.
В ній отрута, смерть і сльози, і брудна вода.
В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда.
26 квітня 1986 року о 1 годині 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку.
Чорнобиль залишив радіоактивний слід на території десятків країн Північної півкулі, включаючи Швецію, Польщу, Грузію, Німеччину, Туреччину, США, Японію та інші країни. Катастрофа поставила перед людством ряд науково-технологічних, міжнародно-правових, медичних, культурно-психологічних та соціально - економічних проблем, більша частина яких не втратила своєї актуальності в ХХІ столітті.
Сьогодні, з висоти часу, що відділяє нас від подій, що сталися 25 років тому, ми повинні осмислити уроки і спадщину Чорнобиля для майбутнього.
Чорнобильська катастрофа поєднувала в собі як риси позапроектної промислової аварії з повним руйнуванням реактора, так і особливості екологічної катастрофи із значним радіоактивним забрудненням великих територій. Для катастроф такого типу характерною є утягнутість багатомільйонних мас населення, в першу чергу дітей, наявність тисяч екологічних біженців, довготривале забруднення грунтів, водних джерел і повітря, незворотні зміни природного середовища і багатьох екосистем.
Характерним для цього типу катастроф є кумулятивний медичний ефект, зростання з року в рік проблем із здоров’ям ліквідаторів та осіб, що проживають на забруднених територіях.
Незважаючи на те, що відносно невелика кількість людей загинула одразу після аварії ( 31 пацієнт помер внаслідок гострої променевої хвороби), довгострокові наслідки є тяжкі:
- на 1.01.2005 Державний реєстр України осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, містив інформацію про 2 млн. 242 тис. осіб;
- частка дорослих громадян, визнаних хворими за результатами медичних оглядів, зростає і становить серед учасників ліквідації 94,2%, серед евакуйованих осіб – 89,8%, серед тих хто проживає на радіоактивно забрудненій території – 84,7%.
Зареєстровано 105 тис. інвалідів Чорнобиля. Серед дітей, які постраждали внаслідок аварії і опосередковано зазнали її впливу, визнано хворими 79,8%;
- до прямих радіаційних наслідків аварії належить зростання захворюваності на рак щитовидної залози. За період 1986-2004 рр. в Україні прооперовано з приводу раку щитовидної залози 3270 осіб віком від 0 до 18 років на момент аварії;
- серед нових, невідомих до Чорнобильської катастрофи медичних наслідків звертає увагу вплив остеотропних радіонуклідів на організм людини, пов’язаний з інкорпорацією радіоактивного стронцію та альфа-радіонуклідів у кісткову тканину, що призводить до патології кістково-м’язової системи.
Дослідники також знайшли глибокі ураження нирок і сечовивідних шляхів унаслідок проникнення радіоактивних частинок у тканини. Наявність у ліквідаторів синдрому хронічної втоми пов’язана з депресією певного субкласу лімфоцитів ( так званих «клітин-кілерів»). Ці дефекти природної імунної системи були названі «Чорнобильським СНІДом»;
- найбільш контроверсійним є визначення кількості осіб,
померлих внаслідок аварії: понад 17 тис. сімей в Україні отримують пільги в результаті втрати годувальника, смерть якого пов’язана з катастрофою. Згідно з даними неурядових організацій внаслідок аварії померло від 30 до 40 тис. осіб.
Незважаючи на різні підходи до визначення кількості жертв, очевидно, що Чорнобиль став не лише техногенною, а й медико-соціальною катастрофою, яка впливатиме на стан здоров’я кількох поколінь громадян і може бути розтягненою у часі до 100 років.
Завдання ООН, урядів країн та громадського суспільства в
ХХІ столітті є адекватна оцінка існуючих ризиків з урахуванням досвіду Чорнобильської катастрофи.
І. Тієї вогненної ночі.
Першим важко. Ви ж були найперші,
Із вогню та в полум’я ступали
Не для подвигів і не для звершень –
Ви собою людство затуляли.
М.Сингаївський.
14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Аби зрозуміти, що довелося пройти цим людям, варто ознайомитися зі спогадами тодішнього санінструктора військової частини 3238 внутрішніх військ Надії Захарко, яку відрядили в Чорнобиль у перші дні після аварії на АЕС.
« У понеділок, 28 квітня 1986 року, - згадує Надія Захарко, - на плацу нашої частини – 10 мотострілецького полку МВС СРСР, відбувався звичайний розвід на заняття. Його перервала доповідь чергового по частині. Після чого командир полку полковник Михайло Гришанков покинув особовий склад, віддавши розпорядження займатися згідно з розкладом занять. Але приблизно в полудень весь полк було вишикувано і в подальшому ешелонами відправлено на місце катастрофи. Ніхто не знав, що насправді трапилося і що нас чекає. Більшості солдатів здавалося, що це – чергові навчання. У частині залишилась лише чергова служба та працівники обслуговування. Я, санінструктор 4 стрілецької роти, чекала, що нас теж кинуть у вир подій. І справді, 8 травня я, моя колега санінструктор Оксана Бодлак та інші медики вирушили для надання допомоги особовому складу. Ми не знали, чого чекати, тому вважали, що все обійдеться опіками та іншими травмами, характерними для аварії. Але не тим, з чим нам довелося зіткнутися.
Особовий склад нашої частини розташували у наметах у глибині поліських лісів. Солдати потерпали від присмаку металу в роті, нудоти, слабкості, відсутності апетиту та головних болів. Їм здавалося, що одежа приростала до шкіри. Начальник медичної
служби нашого полку капітан Олександр Скакун не знав, від чого лікувати, а головне – якими методами. Незважаючи на суворе дотримання санітарних норм, солдати потерпали від розладів шлунка та відшарування шкіри…
Нашими завданнями у складі виїзної бригади були збір та аналіз крові на наявність білих кров’яних тілець. Особливу увагу ми приділяли тим, у кого за симптомами виникали підозри на гостру променеву хворобу. У деяких військових було виявлено рівень радіоактивного ушкодження у 20-25 бер, та ми гадали,що це допустима норма. Лише набагато пізніше, десь у липні, дізнались,що вона смертельна. Головна наша проблема полягала в тому, що ми до кінця нічого не знали, і це тримало у ще більшому напруженні…
У радіаційному відділенні Центрального військового шпиталю м.Києва лежали ті, хто був у самому епіцентрі катастрофи. Ми надавали допомогу пожежникам, які гасили
четвертий енергоблок. Їх називали «білими смертниками». Як стало відомо пізніше, ніхто з них не вижив. Дивлячись на них, я жадала жити, жити незважаючи ні на що, жити так, як ніхто не жив. Просто жити…
Солдатов В. Їх називали «білими смертниками». Ніхто з них не вижив…[Текст]: військовий санінструктор згадує про ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС / Віталій Солдатов // Висок. Замок.- 2010.- 14 груд.
З часом події того дня на Чорнобильській атомній відновили до секунд. Їх аналіз триває й тепер.
Роботи йшли у звичному режимі. На день 25 квітня 1986 року
була запланована зупинка четвертого енергоблоку для чергового обслуговування. Водночас збиралися провести низку випробувань, їх перенесли на ніч.
Ось що свідчать очевидці: « Я відчув удар. Зі стелі посипалася облицювальна плитка. Подивився на прилади. Картина була погана. Вискочив у коридор, щоб пройти у центральний зал. Там пил і дим. У машинному залі була обстановка кошмарна. З розір-
ваних труб у різні боки била гаряча вода, вона сильно парувала. Видно було спалахи коротких замикань електрокабелів. Плитою, що впала з гори, перебило мастилопровід, мастило витікало, а його у спеціальних ємностях було сто тонн».
«На центральному щиті управління ми почули глухий удар, схожий на звук від падіння дуже важкого предмета . Секунд 15 думали : що ж упало? І тут прилади на пульті показали системну аварію. Відключилися деякі лінії зв’язку. Завили аварійні сирени, замигало світло. Я подзвонив диспетчерові «Київенерго», запитав: «Що у вас?» Гадав, що перебої електроенергії йдуть із центру. Диспетчер відповів: «Це у вас щось. Розбирайтеся». Потім зателефонував начальник варти охорони, повідомив, що на 4-му блоці пожежа. І що пожежні машини вже прибули. Водій однієї з пожежних машин так описував ситуацію: « Ми прибули туди близько першої години 45 хвилин… Бачили розкиданий графіт. Я вдарив ногою один шматок. Пожежник з іншої вантажівки підняв його. Воно гаряче, говорив він. Шматки графіту були різних розмірів, деякі великі, деякі достатньо малі, щоб їх можна було підняти…
Ми не знали достатньо про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках. Михайло заповнив цистерну, і ми націлили струмінь води на вершину. Потім ті хлопчики, що померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правик та інші… Вони піднялися вгору сходами … і я більше їх ніколи не побачив».
Реактор був повністю зруйнований . У довкілля потрапила велика кількість радіоактивних речовин.
Радіоактивна хмара пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусії. Майже 200 000 осіб було евакуйовано із зон забруднення.
Після аварії 4-й блок перетворився на відкрите джерело величезної активності. Найпершим завданням стало проектування і будівництво об’єкта «Укриття». З роботою справилися за шість місяців. Завдяки «Укриттю» забруднення довкілля звели до мінімуму.
Однак з плином років рани не загоюються, а проблеми з порядку денного не знімаються. ЧАЕС уже не працює. Але робіт там вистачає. Головного болю завдає об’єкт «Укриття». Потрібно зводити новий. Розмов про це багато, а реалії життя вимагають практичних дій. На жаль,і в цьому році Україна не має програми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Петрушенко М. Давній вибух і досі тримає в напрузі [Текст]: [аварія на Чорнобильській АЕС ] / Микола Петрушенко // Уряд. кур’єр.- 2011.- 4 берез.- С.8-9.
ІІ Життя у саркофазі і навколо нього.
Радіоактивні матеріали,які після вибуху 26 квітня 1986 року в розплавленому стані лишилися в четвертому енергоблоці, є на всіх чотирьох його поверхах. Найважчі – плутоній-241, плутоній-239, уран-235 осіли на підлогу першого та другого поверхів, на четвертому найлегші частини, серед них стронцій-90 та цезій-137.
Ось як розташовані радіоактивні матеріали на поверхах колишнього четвертого блока ЧАЕС: на першому поверсі три тонни ( з потужністю енергетичної дози 40 рентген/годину), на другому – 15 тонн (200 р/год), на третьому – 25 тонн (600 р/год), на четвертому -100 тонн( 1400 р/год).
Застигла лава спочатку була надзвичайно щільною і міцною, так що шматочки для аналізу доводилося відстрілювати з автомата. Пізніше моноліт почав тріскатися, далі розсипався на щебінь, врешті перетворився на пил, який здрібнювався до
субмікронних розмірів. У пилу присутні «гарячі частки» , водночас він легко переноситься потоками повітря. На пил перетворився майже увесь вміст саркофагу. Такий перебіг фазового перетворення від склоподібного моноліту до субмікронного пилу став несподіванкою для фахівців , адже в природі з урановою рудою нічого подібного не відбувається. А сталося так тому, що в замкненому середовищі саркофагу утворилася зона з неврівноваженими атомними спінами, де фізичні процеси розвиваються інтенсивніше, ніж в природі, й поділ уранових ядер відбувається у 1500 разів швидше. В результаті в замкненому чотириповерховому приміщенні саркофагу сталися принципові зміни – тепер це майже суцільний об’єм дрібнодисперсного пилу.
У цьому й прихована найбільша небезпека: пилове субмікронне середовище поводиться як рідина, де важкі «гарячі частинки (плутоній-239, плутоній-241, уран-235) осідають на самісіньке дно, вище – ще легші й т.д. Отже, внаслідок згаданих процесів та дифузії під дією природної гравітації на першому, другому, третьому поверхах саркофагу спонтанно можуть утворитися скупчення ядерних подільних матеріалів та їхнє локальне накопичення до критичної маси. Самозапалювальна ланцюгова реакція виникає при 60-відсотковому та вище збагаченні плутонію та урану. Через це може статися локальний вибух, який здетонує подальший вибух усіх подільних елементів – плутонію-239 ( в саркофазі його близько 1 тонни) та урану-235 ( близько 2 тонни),
що рівнозначно 110 критичним масам. Утвориться вогнева світлова сфера діаметром понад 1 кілометр, в зоні якої опиняться реактори 1-го, 2-го, 3-го нерозряджених блоків ЧАЕС, а також сховище відпрацьованих ядерних матеріалів з чотирма тоннами
плутонію та басейн-відстійник з однією тонною плутонію. Розвинеться потужність у 5-15 мегатонн тринітротолуолу, що створить страшну ударну хвилю, яка знищить цивілізацію і все живе в радіусі 200 км, а радіоактивний пил розкидає по всій планеті. Зауважу, для порівняння, що вибух 1986 року був еквівалентний 50-60 тоннам тринітротолуолу. Мусимо усвідомити, що саркофаг не є кладовищем відходів, а є діючою машиною, яка виробляє ядерний субмікронний пил.
Кіндерович А. Чорнобиль – живий…[Текст]: український вчений про процеси в саркофазі та шляхи нашого порятунку : розмова з укр. фізиком Анатолієм Кіндеровичем / вів Олег Дикань // День.- 2009.- 1верес.- С.6.
В’їжджаємо на Чорнобильську АЕС. Це справжня махина. Територія, яку займає станція, величезна. П’ятий і шостий енергоблоки недобудовані. Загалом їх мали збудувати 12 (проект завершили б, якби «не бахнув» той нещасний реактор).
Нас зустрічає керівник інформаційного відділу Чорнобильської АЕС Майя Руденко. Фотографувати на станції заборонено. Якщо порушимо правила, нас внесуть до чорного списку…
Майя на мої розпитування про радіацію реагує спокійно: «Жодної небезпеки тут немає. Дорогу миють, а по траві ми не ходимо. Є, правда, села, куди ми не їздимо. Радіус зони відчуження 30 кілометрів (плюс-мінус)». А ось у четвертому енергоблоці, за словами фахівців, рівень радіації перевищує норму у тисячу разів, а то і більше. Відвідувачів туди не пускають. На 4-й енергоблок ( і на новозбудований об’єкт «Укриття», який служить захистом для аварійного реактора) можна дивитися тільки з оглядового майданчика. На його будівництво уже витратили 560 млн. євро. Цей об’єкт обстежено лише на 25% (!)
Частина приміщень знищена, інші залиті лавоподібними матеріалами. Дістатися туди неможливо.
На табло у холі висвітлюються цифри: 0,7 мілірентген за годину.
( це у 100 тисяч разів менше, ніж в реакторі). На день один працівник ЧАЕС може отримати не більше, ніж 10 мілірентген ( у кожного на шиї висять іменні міні-дозиметри, щомісяця їх перевіряють у лабораторії, кому скільки «дісталося» радіації).
Тепер на ЧАЕС працюють 3400 осіб, з них тисяча – жінки ( робочий день триває 7 годин 25 хвилин + 30 хвилин обід). Середній вік працівників – 42 роки. У зоні відчуження працюють близько трьох тисяч людей. Більшість працівників – зі Славутича. На роботу людей привозять спеціальними електричками. Середня зарплата на ЧАЕС – 4-6 тисяч гривень. «Путівок нам не дають,- каже Майя.- Хотілося б, щоб працівники мали доступ до якісного медичного лікування. Професійні хвороби працівників ЧАЕС – судинні (судина перестає бути еластичною). У результаті – стенокардія (ймовірність інсульту). На другому місці – онкологія. У нас чимало патологій щитовидної залози. З цим захворюванням з зони не виводять, але контроль жорсткий. Якщо на «щитовидці» утворюються вузли ( вони переростають у злоякісні пухлини), працювати на станції не дозволяють».
Працівники ЧАЕС ходять по території у спеціальному одязі, який додому не забирають ( на станції його і перуть). Якщо заходять у так звану локальну зону ( найбільш небезпечну), одягають спеціальний захисний костюм. Після роботи приймають душ.
Заходимо у їдальню. Перед входом – розчин марганцю (у калюжі можна взуття помити від радіації). Перед тим, як зайти, проходимо дозиметричний контроль. Установка сканує і повідомляє, чи є на вас радіація. Якщо є, агрегат пищить неймовірно! До речі, у 1986-му році ці установки вимикали, бо вони не замовкали.
Бобкова С. Горів бетон, плавився метал, а люди працювали… [Текст]: кореспондент «ВЗ» побувала у мертвому місті Прип’яті. Його першим накрила радіаційна хмара // Висок.
Замок.- 2010.- 29 квіт.
ІІІ. Чорнобиль немає минулого часу
Сьогодні в Україні проживають понад 2 мільйони громадян, які мають статус постраждалих внаслідок чорнобильської катастрофи, з яких близько 270 тисяч є учасниками ліквідації її наслідків, а близько 500 тисяч – діти.
Від вибуху на 4-му реакторі ЧАЕС найбільше постраждали діти. Насамперед ті, що мешкали в населених пунктах, які опинилися в зоні найбільшого радіаційного забруднення.
З дня катастрофи минуло чимало часу, але й сьогодні сотні тисяч дітей проживають на забруднених територіях, у багатьох наших дітей батьки є «чорнобильцями» - учасниками ліквідації наслідків тієї катастрофи. До того ж тисячі хлопчиків і дівчаток пізнають згубний вплив радіації, ще перебуваючи в лоні матері, які
проживають у так званих зонах безумовного та добровільного відселення і змушені споживати продукцію, вирощену на полях і городах, забруднених важкими металами. Насамперед цезієм, плутонієм та стронцієм -137. Звісно, що, окрім внутрішнього
опромінення, вони отримують і зовнішнє, оскільки в тисячах населених пунктів радіаційний фон є підвищеним.
Стан здоров’я населення, яке постраждало від чорнобильської катастрофи, є просто нікудишнім. Серед захворювань, які найбільше дошкуляють, лідирують хвороби систем кровообігу, органів дихання, кістково-м’язової системи, щитоподібної залози, серцево-судинні, злоякісні новоутворення.
Словом, люди, які навесні 1986 року зазнали радіаційного опромінення, мають немало проблем зі здоров’ям.
Науковий центр радіаційної медицини НАМН України розробив норми радіаційної безпеки, а також санітарні правила протирадіаційного захисту населення, визначено допустимі рівні вмісту радіонуклідів цезію – 137 та стронцію – 90 у продуктах харчування.
Окрім цього центр надає постраждалим від радіації медичну допомогу. Зокрема, маємо єдину в Україні поліклініку,де спостерігають за десятками тисяч «чорнобильців» протягом усього їхнього життя. За останні 14 років центр надав амбулаторну
допомогу майже 250 тисячам громадян. Маємо також і клініку, де потерпілі проходять стаціонарне лікування. Тут, зокрема, їм надають спеціалізовану консультативно-діагностичну та лікувально-профілактичну допомогу. Ми можемо проводити і проводимо вимірювання випромінювання тіла людини, молекулярно-генетичну та імунологічну діагностику онкологічних та онкогематологічних хворих. Зокрема, за трансплантації кісткового мозку та стовбурових клітин. Ми, зважаючи на свій
статус, набули унікального досвіду у лікуванні хворих на гостру променеву хворобу – досвіду, якого ніде немає. Адже жодна країна світу не зазнавала техногенних катастроф такого масштабу і з такими наслідками для всього живого.
Незважаючи на те, що радіація є ворогом небезпечним і підступним , боротися з нею все ж можна. Наприклад, харчування має бути збалансованим, тобто таким, щоб організм людини отримував залізо, кальцій, мідь, цинк. Отже, потрібно споживати ті продукти, в яких вони містяться.
Зловживання оковитою, куріння шкодить усім людям. А «чорнобильцям», що зазнали опромінення і мають ослаблену імунну систему, вдвічі. А це значить одне: потрібно забути і про цигарки, і про горілку. Принаймні звести до мінімуму захоплення ними.
Бебешко В. Чорнобиль ще довго відлунюватиме в долях українців [Текст]: розмова з ген. дир. наук. центру радіаційн. медицини НАМН України Володимиром Бебешко / вів Сергій Зятьєв // Ваше здоров’я.- 2011.- 25 берез.
Аварія на Чорнобильській АЕС за своїми наслідками є однією із найбільш масштабних катастроф сучасності, справжнім національним лихом українського народу та усього світу.
Радіація дійсно смертельно небезпечна. За великих доз вона викликає важкі ураження тканин, а за невеликих – рак і генетичні дефекти, що можуть проявитися у нащадків, внуків людини, яка отримала опромінювання.
Ушкодження, викликані великими дозами випромінювання,
як правило, проявляються впродовж декількох годин або днів. Ракові захворювання проявляються через багато років після опромінювання, як правило, не раніше як через одне-два десятиліття. А вроджені вади розвитку та інші спадкові хвороби,
викликані пошкодженням генетичного апарату проявляються тільки у наступному або майбутніх поколіннях: це діти, онуки та більш далекі нащадки людини, яка піддавалася опромінюванню. Тоді як ідентифікація швидко виникаючих (гострих) наслідків від
дії великих доз опромінювання не складає труднощів.
Слід врахувати, що різні частини тіла людини (органи, тканини) мають різну чутливість до опромінювання. Міжнародною комісією з радіаційного захисту встановлені коефіцієнти радіаційного ризику для різних тканин (органів) людини,бер/сек:
0,03 - кісткова тканина, щитовидна залоза;
0,12 - червоний кістковий мозок, легені;
0,15 - молочні залози;
0,24 - яєчники або сім’яники;
0,30 - інші органи;
1,00 - організм в цілому.
У своїй доповіді Науковий комітет з питань дії атомної радіації ООН оприлюднив дані щодо гострого ураження організму людини через великі дози опромінення. Взагалі радіація впливає на організм з мінімальних або порогових доз опромінення.
Величина ж дози, визначає тяжкість ураження організму, залежить від того, чи отримав організм її одразу, чи в декілька прийомів. Більшість органів встигає у тій чи іншій мірі залікувати радіаційні ураження, і тому краще переносить серію малих доз,
ніж ту ж сумарну дозу опромінювання, отриману за один прийом.
Червоний кістковий мозок та інші елементи кровотворної системи найбільш уразливі при опроміненні та втрачають здатність нормально функціонувати вже при дозах опромінення у 0,51 Гр. На щастя вони мають здатність до регенерації, і якщо доза
опромінення не настільки велика, щоб викликати ураження всіх клітин, кровотворна система може повністю відновити свої функції. Якщо опроміненню піддавалося не все тіло, а якась частина, то уцілілих клітин мозку буває досить для повного заміщення уражених клітин.
Репродуктивні органи та очі також відрізняються підвищеною чутливістю до опромінення.
Діти також дуже чутливі до дії радіації. Відносно невеликі дози опромінення хрящової тканини можуть затримати або зовсім зупинити ріст кісток, що призводить до аномалії розвитку скелета(чим менше дитині років, тим більше уповільнюється ріст
кісток). Кістки та мозок дорослої людини здатні витримувати набагато більші дози.
Вивчення генетичних наслідків опромінення пов’язано ще з більшими труднощами, ніж у випадку з раком. По-перше, дуже мало відомо про те, які відхилення виникають у генетичному апараті людини через опромінення ; по-друге, повний прояв усіх спадкових дефектів відбувається тільки через декілька поколінь; і по-третє, як і у випадку встановлення причин виникнення раку, ці дефекти неможливо відрізнити від тих, які виникли зовсім через інші причини.
Безотечеський В.Ф. Вплив радіації на життєдіяльність людини [Текст] / Безотечеський В.Ф. // Безпека життєдіяльності.- 2008.- №3-4.- С.45-48.
