БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД

 

    25 лютого 140 років тому у сім’ї Косачів народилася дочка Лариса, яку всі домашні називали Лесею. Це ім’я і стало складовою її літературного псевдоніму.                         

    Леся Українка жила і виховувалась у великій родині – мала три сестри і два брати. Мати і батько походили з давніх дворянських родів Драгоманових і  Косачів. Кожен з них був особистістю непересічною,яскраво обдарованою. На жаль, доля цієї заслуженої перед Україною родини лишилась поза увагою дослідників і біографів поетеси. На декого з них було накладене довголітнє табу, припечене тавром емігранта – зрадника. А час минав... Відходили з життя Лесині кревні, а з ними обривалися назавше ті нитки, які зв’язували  нас  з живою  пам’яттю  про неї.

    У 1903 р. несподівана смерть забрала з життя найстаршого брата  поетеси – Михайла ( нар. 1869. ). Письменник,фізик,перспективний науковець енциклопе-дичних  знань помер від дизентерії у місті Харкові, де обіймав посаду приват-доцента кафедри фізики і метеорології університету. У 1909р.  помер  від серцевої недуги на 68 році життя батько Лесі – Петро Антонович Косач, юрист за  освітою, меценат української культури за покликанням.

      У 1913р. завчасно згасла у далекій Грузії  Леся Українка.  Поетеса, прозаїк, драматург, критик, фольклорист, філософ  увійшла в історичне безсмертя України.

      У поліському селі Колодяжному, відірваний від рідних державними кордонами, у самотності й бідності у 1937 р. помер менший брат поетеси – Микола (нар. 1884р.).  Трьом  же сестрам – Ользі , Оксані й Ізидорі  оракули провіщали довге й нелегке життя. Правда, Оксана, у 1909р. вступивши у Льєжський політехнікум, назавше оселиться поза межами України. У 1975р. вона помре у Празі.  А найстаршій Ользі (нар. 1887р.)  і найменшій Ізидорі (нар.1888р.) доведеться зазнати тяжких випробувань у роки сталінських репресій, заслань, гіркого емігрантського хліба і смерті на чужині.

      Найважчі тортури випали на долю матері Лесі Українки – Олени Пчілки, письменниці, фольклориста, етнографа, громадського діяча. У 1920р. у сімдесятилітньому віці її заарештували у Гадячі. Змилостивившись над віком  арештантки, відпустили під опіку дочки Ізидори. У тяжке воєнне лихоліття після арешту і важкої хвороби з неймовірними труднощами і пригодами мати з дочкою  дісталися з Гадяча до Могилева-Подільського, де на той час  жила Ізидора з сім’єю.

       У 1929р.заарештували чоловіка Ольги – Михайла Васильовича Кривинюка. Колишній учасник соціал-демократичних гуртків на Україні,  переслідуваний царатом за революційно-політичну діяльність, виключений з університету без права поновлення, звинувачувався уже в  радянський час у ворожій діяльності міфічної організації “СВУ” (спілка визволення України). Чудом вдалося йому вирватися із сталінського котла.

          Хвиля репресій 1929-30-х років і на цей раз не оминула Олену Пчілку. Тяжко хвору, з паралізованими ногами письменницю агенти ДПУ (Державне політичне управління) прийшли арештувати  напередодні її вісімдесят перших роковин. На цей раз арештантка виявилася не транспортабельною. Кати ДПУ отримали телефонний дозвіл лишити Олену  Драгоманову-Косач удома. Доля дала їй шанс померти у рідних стінах, а не на нарах в’язниці.

 6 жовтня 1930р. її поховали на Байковому кладовищі біля могил первенця Михайла, геніальної Лесі,чоловіка  Петра Антоновича. Скромно і скорботно провели в останню путь Берегиню роду  українського, без промов. Лише Михайло Грушевський, кидаючи грудку землі на її могилу, передбачливо прорік: “ Вічная пам’ять тобі на рідній землі”. Рідна земля прийняла у своє лоно свою ж дитину, а немилосердний час і людська жорстокість поглумилися над пам’яттю...

       Чоловікові Ізидори – Юрію Борисову у 1930р. інкримінували участь в антидержавних організаціях, за що росіянин з українськими вусами, учасник першої світової війни розплатився адмінзасланням у Вологодську область на три роки.

      Чоловік Лесі Українки – Климент Квітка, уникаючи біди, змушений був переїхати до Москви, де й помер у 1953р.

      Нелегко жилося родині Косачів у ті часи. Дворянське походження тримало їх у постійному страхові. Після судового процесу над “учасниками СВУ” Михайло Кривинюк і його дружина (сестра Ольга) втратили посади.

Матеріальні нестатки, іноді голод, холод, житлова невлаштованість підірвали їх моральне і фізичне здоров’я, віру в ідеали нелегкої молодості, за які не раз доводилося зводити рахунки з царськими властями. Ольгу двічі заарештовували, тримали під “гласним” і  “негласним” наглядом, через що вона довго не могла знайти посади за фахом лікаря навіть у глухому поліському селі.

       І водночас у цей складний і трагічний для родини час виходить одна за одною монографії про життя і творчість Лесі Українки  Миколи Зерова, Михайла Драй-Хмари, Андрія Музички. До її спадщини звертаються наймогутніші наукові сили –  Олександр Білецький, Павло Филипович, Фелікс Якубовський та ін.  Твори поетеси виходять у семи (1923-1925рр.) і   дванадцяти (1927-1930рр.) томах.   А доля і далі немилосердно жорстока до її рідних...

     Ще не встигли зарубцюватися родинні рани, викликані гіркою несправедливістю, як арештували Ізидору та її  чоловіка за  “ контррево-люційну агітацію і пропаганду”. Після ув’язнення в Лук’янівській тюрмі сестра Лесі Українки була засуджена на вісім років і вислана на Колиму (поселення Островісте). Два роки від сьомої ранку до сьомої вечора працю-вала на лісоповалі ця тендітна  високоосвічена і висококультурна жінка з роду Драгоманових-Косач.   Ім’я всесвітньовідомої сестри поетеси врятувало життя Ізидори Петрівни. У1939р. після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною письменницька делегація Києва зустрілася з  “ буковинською орлицею “ Ольгою Кобилянською. Вона,звичайно,поцікавилася долею сестер Лесі Українки,з якими була особисто знайома, про яких у кожному листі “ хтось біленький “( Леся Українка ) писав “комусь чорненькому” (Ользі Кобилянській ).Відтак доля Ізидори, яка поневірялась у таборах, не могла лишитися поза увагою уряду. Родині повернули помешкання на вулиці Овруцькій, 6, за дорученням Хрущова Косачівнами опікувалися. Однак Юрій Борисов -  її чоловік безслідно пропав у сталінських таборах.

      Велика Вітчизняна війна принесла нове горе, нове страждання і випробування для родини Лесі Українки.

    За тиждень до початку війни Михайло Кривинюк поїхав у місто Свердловськ відвідати старшого сина, теж Михайла. Лінія фронту відрізала його від рідних, про повернення годі було й думати. Літній, хворий, самотній Михайло Васильович тяжко виживав воєне лихоліття, але трагічна випадковість обірвала його життя. 1 вересня 1944 р. він загинув під колесами паровоза, сигналу якого не почув. Коли старший син повернувся після війни у Свердловськ, то йому не вдалося розшукати могили свого батька. Розривалося серце Ольги, повне розлуки і тривоги за долю рідних, звісток від яких не мала. Меншого сина Кривинюків – Василя війна застала на військовій службі у Мозирському військовому окрузі Білорусії. У перший місяць боїв його частина потрапила в оточення. Василь опинився в німецькому полоні, з якого вдалося втекти. 15 жовтня 1941 р. він дістався до Києва . Яка доля спідкала б його як полоненого, відомо. Саме ці обставини стали причиною і спонукою виїзду  сестер Ольги та Ізидори у 1943 р. з Києва до Львова. У 1944 р. вирушили далі – Прага, Аугсбург. На цій чужій землі надломлена нервовими стресами і тяжкою невиліковною хворобою Ольга Косач - Кривинюк знайшла вічний спочинок. 11 листопада 1945 р. вона померла у таборах для переселенців. А Ізидора Петрівна з дочкою Ольгою, внуками Михайлом і Олесею, племінником Василем рушає далі на захід і незабаром  знайде свій дім за океаном, у США.

      Учені кажуть: у генах “записано” особливості родоводу, від них залежить і  характер, і взагалі доля людини. Коли так, то Леся Українка не випадково була винятковою людиною – мала кришталеве сумління, благородну душу і неперевершений талант.

      Предки Л.Українки з обох боків – батька і матері – входять своїм корінням у глибину далеких століть і мають багату історію. Там перемішалось усе: герцог босняцького походження і “заволока з Греції”, визначний польський шляхтич і дочка козацького хорунжого, переяславський війт і юнкер-декабрист, видатні громадсько-політичні діячі – чоловіки й жінки в однаковій мірі.Були серед них вірні та лояльні, були й бунтарі. І чим ближче до Лесі, тим більше бунтарства.

      Лесині предки по батьковій лінії в давнину жили в Боснії, на узбережжі Адріатики. Косачі належали до сильного босняцького роду, який в ХІV-ХVст. грав важливу роль в історії того краю.

      Рід по матері був грецький.

    Більш детальнішу інформацію про гілки двох генеалогічних дерев грецько-полтавського та босняцько-чернігівського, які дали Україні і світові славетну поетесу, ви можете дізнатися з книги  Анатоля Костенка  «Леся Українка».

       Костенко А. Леся Українка [Текст] / Анатоль Костенко. –К.:А.С.К.,2006.– 512с. – (Життя видатних людей).

        Саме в грецько-полтавській родині народився український учений  і громадський діяч Михайло Драгоманов,  Лесин дядько - її  улюблений духовний наставник. Йому належить одна з провідних ролей у  формуванні племінниці згідно зі своїми ідеалами служіння батьківщині, допомагав їй як літературний критик і фольклорист.  Наступ реакції, утиск української культури змусили його виїхати за кордон і стати політичним емігрантом.

      Про трагічні долі рідних Лесі Українки, їхнє життя знано не так вже багато. Лише після проголошення незалежності у 1991р. ця тема почала виходити із небуття і заборони. Настав час сказати правду про долю роду Драгоманових-Косачів.

    Одним із таких досліджень являється книга  Петра Гоця  «Наталя Драгоманова-Бартаї: листи з Будапешта» .   

     1991-ий рік.   150-літній ювілей з дня народження Михайла Драгоманова. Вона отримує запрошення на святкування ювілею свого дідуся, якому повернуто його чесне ім’я. Запрошення інституту філософії містить посилання на бідність країни. Проїзд – за рахунок Наталії. Виручають, зібравши необхідні кошти, доньки. “Твій обов’язок -  бути там”, - підбадьорюють обоє. І  Наталя полетіла, як на крилах. Туди,  у рідне місто, де вже не була близько півстоліття, де  змалечку кожен знав, що її тітка – відома поетеса Леся Українка, а дід – Михайло Драгоманов, який за свій патріотизм вимушений був емігрувати за кордон.

        Ця книга – результат багаторічного листування лесезнавця Петра Гоця з племінницею Л.Українки, онуки Михайла Драгоманова – живого свідка трагедії знаної родини. У своїй книзі автор окремим блоком під назвою "Поетичні присвяти" подає вірші, присвячені п.Наталії та ін. особам і подіям, повязаних з Л.Українкою.

      

Гоць П.  Наталя  Драгоманова-Бартаї  [Текст] : листи з Будапешта: дослідження : [листування онуки М.Драгоманова, двоюрідної племінниці Л.Українки з П.Гоцем] / Петро Гоць. – Луцьк: Надстир’я,  2010. – 152с.

        Могутня творча індивідуальність Лесі Українки сформувалась в родині високого інтелекту. В цій родині звучало рідне слово, задушевна пісня, панував дух прадавньої історії і глибока повага до свого національного кореня.

Це і принесло їм важкі випробування в період, коли репресивна машина безкарно калічила людські долі, знищувала українську інтелігенцію фізично і духовно. До вашої уваги  книга  Івана Денисюка  і Тамари Скрипки  «Дворянське гніздо Косачів».

        У даній книзі уперше подано галерею портретів сім’і Косачів. Найбільша увага приділена Лесі Українці, але водночас накреслено силуети таких особистостей, як мати письменниці – відома громадська діячка, поетеса, прозаїк Олена Пчілка, меценат української культури і дбайливий батько великої сім’ї Петро Косач, побратим по перу, фізик, поет і прозаїк  - Михайло Косач (у літературі  Михайло Обачний), сестра Лесі та її біограф, авторка фундаментальної “Хронології  життя та творчості Л.Українки” Ольга Косач-Кривинюк (в літературі Олеся Зірка), сестри Оксана і Ізидора, і її наймолодший брат-характерник Микола Косач. У цій книзі читач знайде  багато  маловідомих фактів із біографій усіх членів родини, про трагічні і складні обставини із їхнього життя.

    Денисюк І. Дворянське гніздо Косачів [Текст] / Іван Денисюк, Тамара Скрипка. – Л.:Академічний експрес, 1999. – 266с.

  Багато можуть розповісти  про родину Косач-Драгоманових  і давні  знімки, які зримо передають ознаки минулого часу, атмосферу побуту, риси видатних  осіб. Переконатися в цьому можна переглядаючи альбом  «Леся Українка : життяі творчість в документах, фотографіях і ілюстраціях».

            Альбом вміщує фотооригінали середини ХІХ поч. ХХ ст. з архіву славного роду Косачів – Драгоманових, який виплекав талант геніальної поетеси. Матеріали  альбому відтворюють  дитячі, юнацькі і зрілі роки членів родини та іх

близьких  друзів, запрошують у Колодяжне і Ковель, Люблін і Петербург, у Єгипет і на Кавказ, де бували Леся та її близькі. Гортаючи альбом, ми побачимо  Лесю Українку,  її друзів і рідних в різні періоди  їхнього  життя.

          Леся Українка [Фото] : життя і творчість в документах, фотографіях і ілюстраціях; альбом  / уклад. М.В.Гуць,  Н.Л.Росошинська. – 2-е вид. – К.: Рад. шк., 1986. – 287с.

       Незважаючи на плин часу, творчість Лесі Українки, доля членів її родини  і сьогодні викликає інтерес читачів  та літературознавців нового покоління.

У 1998році були віднайдені рукописи Лесі Українки в славнозвісному празькому Климентинумі – Слов’янській бібліотеці при Національній бібліотеці Чехії, яку справедливо можна назвати одним з найвеличніших у світі храмів Книги. Ці рукописи були упорядковані і видані під назвою   «Листи так довго йдуть…»

                 Більше ніж півстоліття тому, ймовірно, хтось заховав ці потьмянілі від часу аркуші, намагаючись врятувати їх. То був складний час повоєнного лихоліття. Напевно, Ольга Косач-Кривинюк вирішила, що в Музеї Визвольної боротьби  України у Празі архів її родини збережеться якнайкраще. Той архів, який вона у 1943р. разом із сестрою Ізидорою і  їхніми дітьми, рятувала від’їзджаючи з України. Як їм не хотілося їхати з України!..  І неможливо було залишитись!..

              Дана книга складається з кількох розділів : Листи Л.Українки до  Михайла Кривинюка, Ольги Косач-Кривинюк;  Листи до Л.Українки від родичів – матері, батька, братів, сестер, дядини Людмили Драгоманової, двоюрідної сестри Лідії Драгоманової-Шишманової, чоловіка Климента Квітки та ін.

             Особливо цікавим є листування Лесі та Михайла Кривинюка. Ця частина епістолярію кидає світло на суспільно-політичні погляди Л.Українки.

            Епістолярна спадщина Лесі Українки – вагоме джерело для пізнання сутності  великої  родини.  Вміщені в даному виданні листи стануть джерелом інформації для роздумів і досліджень.

       Листи так довго йдуть... [Текст] : знадоби архіву Лесі Українки у Слов’янській бібліотеці у Празі / упоряд.                С. Кочерга. – К.: Просвіта, 2003. – 308с.

        Нелегка, стражденна доля України відбитком лягла на долю родини Косачів.  У статті Сергія  Романова  «Портрет митця змолоду»  іде мова про сина наймолодшого брата Л.Українки, який також, як і його тітка, був літератором. Пропонована стаття окреслює життя і творчість одного з найсуперечливіших українських письменників ХХст., останнього літератора зі славетного роду Драгоманових-Косачів – Юрія Косача. Він не лише видатний прозаїк, а й поет, і драматург, і літературний критик, і публіцист, і перекладач.

  Юрій Косач належить до новаторських митців української материкової (міжвоєнного періоду) та еміграційної літератури. Більшість його творів були опубліковані за кордоном, і вони практично недоступні широкій читацькій аудиторії.  Травень  1933р. датується  початком його емігрантської одіссеї.

   Чому ж доля повела його на чужину, позбавивши можливості працювати на Україну і  для України  ви  дізнаєтеся з матеріалу даного часопису.

    Романов С. Портрет митця змолоду [Текст] : штрихи  до життєвого і творчого шляху Юрія Косача / Сергій Романов // Слово і час. – 2009. - №12. –С.29-42.

 

    Роки і трагічна доля родини Косачів-Драгоманових не применшили їх ролі в царині української духовності. Нащадки цього роду і сьогодні живуть в різних країнах, зберігаючи  пам’ять про невмирущу Лесю Українку.

     Трагедія родини Косачів-Драгоманових – це безприкладний глум над українською духовністю  ХХ ст.  Хай буде він уроком для наступних поколінь, які не повинні допустити подібних трагедій.

   Простежити  долі членів родини, ознайомитися з оточенням близьких і друзів можна також і з інших джерел. Для цього подається  список рекомендованої літератури.

 

Список рекомендованої літератури

 

      Борисюк Т.  Трагедія великого роду [Текст] :  про родину Косачів / Тамара Борисюк  // Літ. Україна. – 1991. – 1 серп.

       Вальо М.  Подвиг сестри Лесі Українки  [Текст]  / Марія Вальо // Дзвін. –1995. - №5. – С.105-108.

       Диба А. Гірка дорога повернення  [Тест ]  : спроба осмислення проблеми :[ до 125-ліття від дня народж. Лесі Українки] / Алла Диба  // Просвіта. – 1996. –17 лют.

        Дун О. Нові документи до генеалогії  Драгоманових  [ Текст] / Олександр Дун  //  Слово і час. – 1993. - №7. – С.34-36.

        Михайло Драгоманов і Леся Українка  [ Текст] //   Леся Українка: Ідея свободи України у спектрі світової цивілізації : розвідки і доповіді   / Наталія Іщук-Пазуняк . – К.: Вид-во  ім. О.Теліги, 2008. – С.284-289.

         Мірошниченко Л.  До історії  архіву Драгоманових-Косачів    [Текст]   / Лариса  Мірошниченко  //  Укр. мова і л-ра в шк. – 1993. - №4. – С.41-45.

        Мороз М.О.  Літопис життя та творчості  Лесі  Українки   [Текст ]  /  М.О.Мороз. –  К.: Наукова думка ,1992. – 627с.

        Панасенко Т. Леся Українка  [Текст ] / Т. Панасенко. -  Х.: Фоліо, 2009. -123с.

        Спогади  про Лесю Українку   [Текст]   / упоряд. А.І.Костенко. – Вид. 2-ге, доп. -  К.: Дніпро , 1971. – 482с.

        Шалагінова Л.  Сестри    [Текст]  : маловідомі  сторінки родинного  літопису cестер Лесі Українки та її матері Олени Пчілки  / Леся Шалагінова // Київ. - 1992.-№3. – С.121-126.

 

    Підготувала: головний бібліограф  Цар Л.С.